Слава Герою

Так, склалося, що уже вкотре перед Різдвяними святами Птицька гімназія Тараканівської сільської ради зустрічає випускника, що мов син перед різдвяним торжеством повертається до рідної хати. Але вже вкотре його повернення не веселе, не сповнене радісного хвилювання зустрічі з Героєм, став на захист наших мирних днів і спокійних ночей. А сумне, бо сліди його незримі, а усмішка знову лише з граніту.

Адже 12 грудня 2025 року відкривали дошку пам’яті Герою-воїну Мстиславу НОВОСАДУ, який віддав своє молоде життя за мирне небо над нашою Україною.

Саме ім’я Героя продиктувало його долю. Мстислав, який носив княже ім’я, продовжив подвиг славних князів, здобув їхню славу захищаючи свій край від чужинської орди.

Народився Мстислав у нашому селі 1994 році. Його дитинство ще пам’ятають наші вулиці. Його однолітки ще зовсім молоді, його дитячий сміх ще можна почути відголоском на подвір’ї рідної оселі.

А свій шлях суспільного становлення Мстислав почав з порогу Птицької гімназії, а колись школи. Так, він, здається, зовсім недавно пробігав шкільним подвір’ям, ходив шкільними коридорами, сидів за партою, яка ще пам’ятає його дотик, радів життю і будував плани на майбутнє. Він спішив жити, рано одружився, плекав своє сімейне гніздечко. Придбав дім у селі Верба, де планував прожити довге життя, зустріти сивочолу старість. Незважаючи на молодий вік, Мстислав разом з дружиною ростив, виховував, вчив добру двох донечок, провів їх у перший клас, радів їх успіхам, прагнув розрадити, приголубити. Але, на жаль, не дожив до їхнього випускного вечора, не провів їх під вінець, не дочекався своїх онуків.

Бо одного квітневого дня 2023 року жорстокий нелюд забрав його життя, зруйнував кришталеву чашу його мрій і сподівань. Тоді 20 квітня 2023 року рідні востаннє чули його голос з далекої Новобахмутівки Покровського району Донецької області. Чи запам’ятали останні слова, чи знали, що вони будуть останніми…Але вони вічною мелодією будуть у пам’яті матері, тата, дружини, діточок…

Довгі два з половиною роки, душа Мстислава линула додому. Весною мама помічала погляд його блакитних очей у першоцвітів, влітку бачила усмішку у веселці над хатою, осінню чула його голос у журливому кличі журавлів, зимою торкалася його чола, коли перша сніжинка падала на долоню. І так дві весни, два літа, дві осені, дві зими… А у материнському серці жила надія, надія на повернення, може в полоні, може живий.

Та, на жаль, жорстокий ворог вирішив по іншому, він посмів забрати батька від донечок, чоловіка від дружини, сина від люблячих батьків. Мстислав, як багато прекрасних молодих воїнів, приєднався до Небесного Легіону, віддав своє життя, щоб здолати велике зло. Саме віддав життя, бо Герої не можуть загинути, вони складають свої крила на вівтар Вітчизни, а їх душі летять до Господа…

Ми дочекаємося миру, але перемога наша буде гіркою від болю за тих, кого ми не зможемо обійняти, солоною від сліз наших вдів і матерів, діточок, що втратили батьків.

Мстислав залишив по собі достойне продовження, маленьких донечок. Нехай Господь дарує їм щасливу долю на рідній землі, бо за їхнє щастя Мстислав віддав найцінніше – своє життя. Він із Небес охороняє і захищає їх. А ми ще будемо боротися, щоб його подвиг був недаремний, хто молитвою, хто зброєю. Слава Україні! Слава Герою Мстиславу!