Використавши теоретико-методологічні аспекти особистісно орієнтованої педагогіки, гуманно-особистісного підходу, ми дійшли висновку, що лише організація суб’єкт-суб’єктної міжособистісної взаємодії в сучасній школі дає широкі можливості для компетентнісного росту особистості та її підготовки до життя в європейському суспільстві. У ній вихователь, у широкому розумінні цього слова: вчитель, наставник, батько, представник адміністрації, т.п., і вихованець, здобувач освіти, учень – співучасники міжособистісної, суб’єкт-суб’єктної взаємодії, спрямованої на створення соціокультурного середовища для саморозвитку і самостановлення особистості, громадянина-патріота як суб’єкта активної інноваційної творчої діяльності та суспільних відносин, здатного до самовизначення, самореалізації і самовдосконалення.
Педагог має допомогти учневі стати активним співучасником суб’єкт-суб’єктної взаємодії, створити умови для реалізації його потенційних можливостей, тобто забезпечити суб’єкт-суб’єктний характер міжособистісної взаємодії. Водночас, без забезпечення суб’єктної позиції кожного здобувача освіти неможливо визначити його індивідуальну освітню траєкторію (Новий Закон України «Про освіту»). Що є власне його персональним шляхом реалізації особистісного потенціалу, формується з урахуванням здібностей, інтересів, потреб, мотивації, можливостей і досвіду та ґрунтується на вільному виборі видів, методів, форм і технологій міжособистісної взаємодії, темпу компетентнісного росту суб’єктів освітньої діяльності.
Суб’єкт-суб’єктний характер взаємодії полягає у рівності психологічних позицій її учасників, їх взаємній гуманістичній спрямованості, активності, взаємопроникненні у світ почуттів і переживань один одного, готовності прийняти і розуміти співрозмовника, взаємодіяти з ним.
Водночас, в основі Школи суб’єкт-суб’єктної взаємодії ідеї емпауермент педагогіки, побудованої на стимулюванні та самостимулюванні суб'єкта освітнього процесу до дій. Її основні принципи:
✓ Створення умов для формування впевненості у власних силах і можливостях та відповідальності за результати суб’єкт-суб’єктної взаємодії;
✓ Прийняття учнями рішень щодо власного стилю життя і їх виконання;
✓ Забезпечення психологічного комфорту учнів під час освітнього процесу як за допомогою спеціальних прийомів, так і через доступність змісту (за принципом вибору кожною дитиною тих кроків, які вона хоче і може здійснити);
✓ Створення умов для появи в учнів ентузіазму і почуття задоволення від
групової й індивідуальної роботи та її результатів, що досягається
насамперед завдяки постійному позитивному (як за формою, так і за
змістом) зворотному зв'язку.
Це й визначає концептуальні положення діяльності Школи суб’єкт-суб’єктної взаємодії. Основними умовами її ефективної організації є:
➢ особистісна, гуманістична спрямованість учасників взаємодії, що передбачає готовність бачити і розуміти один одного, самоцінне ставлення до іншої людини, усвідомлення образу „хорошого іншого”, врахування права кожного кожного на вільний вибір, ненав’язування чужої думки, допомогу у виборі власного шляху розв’язування освітньої проблеми;
➢ емпатійність спілкування, проникнення у світ почуттів і переживань один одного, готовність стати на позицію співрозмовника;
➢ визнання рівності особистісних позицій учасників взаємодії, відкритість і довіра у спілкуванні, що передбачає спільний пошук, спільний аналіз і спільне виправлення можливих помилок;
➢ зосередженість на співрозмовнику як така позиція педагога, коли в центрі його уваги – особа вихованця або, як зазначено в Законі «Про освіту» здобувача освіти, його мотиви, цілі, точка зору, рівень вихованості тощо; готовність переглянути свої погляди, міркування відповідно до реакції учня або переконати його у їх правильності, беззаперечності; ціннісна орієнтація на учня як мету міжособистісної взаємодії, а не засіб досягнення власних цілей;
➢ персоніфікований характер висловлювань („Я вважаю”, „Я гадаю” і т.п.), що свідчить про відкритість позицій учасників виховної взаємодії, їх взаємну довіру, уникнення будь-якого замовчування;
➢ відсутність оцінювального, „вимірювального” ставлення до будь-яких сторін індивідуальності кожного учасника суб’єкт-суб’єктної взаємодії.
У Школі суб’єкт суб’єктної взаємодії успішно реалізується запропонована нами модель педагога (вихователя, вчителя, наставника) у умовах суб’єкт-суб’єктної міжособистісної взаємодії. Його взаємодія з учнями у «емпауермент-педагогіці» знайшла назву навчальна співпраця учнів і учителя у дієвому просторі, що включає змістовно-пошукову та адаптивно-перетворювальну діяльність.
На основі моделі можна намітити психологічний портрет педагога готового до суб’єкт-суб’єктної міжособистісної взаємодії
В Школі суб’єкт-суб’єктної взаємодії учень, вихованець або здобувач освіти також є суб’єктом, і суб’єктом пріоритетним, міжособистісної суб’єкт-суб’єктної взаємодії, спрямованої на створення соціокультурного середовища для саморозвитку і самостановлення його як особистості – суб’єкта активної діяльності та суспільних відносин, здатного до самовизначення, самореалізації і самовдосконалення. Він є співучасником суб’єкт-суб’єктної взаємодії, спрямованого на задоволення його власних потреб та інтересів, позитивних духовно-моральних прагнень у особистісному самостановленні. Ефективна організація міжособистісної суб’єкт-суб’єктної взаємодії ґрунтується на всебічному пізнанні та урахуванні уже сформованих у кожного здобувача освіти духовно-моральних якостей, його особистісних прагнень, здібностей та інтересів, індивідуально-психологічних особливостей тощо. Завдання педагога при цьому стимулювати вихованця до самопізнання і самовизначення, переконати його у необхідності, особистісній вигідності формування і розвитку в учня позитивних духовно-моральних якостей, необхідності в європейському освітньому просторі компетентнісного росту та подолання, виправлення негативних особистісних утворень.
На основі пізнання власних особистісних якостей, позитивних та негативних сторін власної „Я – концепції” учень складає індивідуальну програму самовдосконалення, що ми визначаємо як ту ж індивідуальну освітню траєкторію .
У Школі суб’єкт-суб’єктної взаємодії саме суб’єкт-суб’єктний підхід дає можливість особистості не лише досягти високих показників компетентнісного росту, але й реалізувати власну програму саморозвитку і самовдосконалення. В її основі особистісні потреби, бажання, інтереси, індивідуально-психологічні особливості, „Я – концепція” кожного. Досягти високих показників сформованості життєво важливих компетентностей, реалізувати індивідуальну програму особистісного самостановлення учень зможе якщо займатиме особистісну позицію у процесі міжособистісної
взаємодії.
Структурно-логічна модель Школи суб’єкт-суб’єктної взаємодії включає взаємозв’язок таких основних компонентів, як: цільовий; стимуляційно-мотиваційний (ціннісний); змістовий; операційно-діяльнісний (процесуальний); оціночно-результативний.
Цільовий компонент передбачає визначення мети і завдань суб’єкт-суб’єктної взаємодії в сучасній школі в умовах європейського освітнього простору, що разом з засобами їх досягнення відрізняють структурно-логічну. Школи суб’єкт-суб’єктної взаємодії від інших.
Мета і завдання розкривають прогнозовані результати у формуванні та розвитку особистості, патріота, суб’єкта інноваційної творчої діяльності, на досягнення яких спрямований весь процес суб’єкт-суб’єктної взаємодії. За мету при цьому ми вважаємо надати дієву допомогу кожному члену цієї суб’єкт-суб’єктної взаємодії у його компетентнісному саморозвитку і самостановленні як суб’єктів інноваційної діяльності та суспільних відносин, що будують їх на основі стійкої ієрархії цінностей-ставлень громадянина-патріота; набуття ними соціального досвіду самопізнання, самовизначення, саморозвитку, самотворення та самореалізації як особистості. А також створення умов для реалізації творчого потенціалу кожного учня взалежності
від його бажань та інтересів. При цьому максимально необхідно допомогти учневі намітити власну індивідуальну освітню траєкторію кожного здобувача освіти як персональний шлях реалізації особистісного потенціалу, що формується з урахуванням його здібностей, інтересів, потреб, мотивації, можливостей і досвіду та ґрунтується на вільному виборі видів, методів, форм і технологій міжособистісної взаємодії, темпу компетентнісного росту суб’єктів освітньої діяльності.
У Школі суб’єкт-суб’єктної взаємодії учнівський колектив об’єднує учнів на основі спільної суспільно та особистісно значущої мети, позитивної мотивації й організації активної діяльності. Він характеризується морально- психологічною єдністю, поєднанням особистих та колективних інтересів, динамізмом життєдіяльності.
Крім того, учнівський колектив є соціальним середовищем самореалізації та самопрезентації вихованців, каталізатором їх соціальних установок.
Водночас саме в колективі формується здатність особистості до співпереживання, що виступає основою встановлення суб’єкт-суб’єктних особистісних стосунків. Співпереживання як психологічний механізм включає вміння виділити і назвати емоції, які переживають інші люди, прийняти чужу точку зору; здатність до душевного відгуку. Отже, воно сприяє формуванню в учнівському колективі високоморальної поведінки, яка не потребує зовнішніх підкріплень, привласнюється особистістю та використовується нею у повсякденному житті.
Принципова новизна організації діяльності Школи суб’єкт-суб’єктної взаємодії за такою структурно-логічною моделлю полягає насамперед у тому, щоб створити соціокультурне середовище, яке забезпечило б оптимальні можливості для самовираження, самоствердження і самореалізації кожного суб’єкта міжособистісної взаємодії, що є необхідними передумовами становлення його як особистості, громадянина-патріота, раціоналізатора та інноватора у всіх сферах своєї життєдіяльності.
Найхарактернішими рисами такого середовища є: ➢ визнання особистості кожного учасника суб’єкт-суб’єктної взаємодії
соціальною цінністю; ➢ послідовна орієнтацію на його інтелектуально-моральний розвиток; ➢ утвердження індивідуального і творчого начала у кожній людині.
Такий підхід дозволяє розглядати організацію суб’єкт-суб’єктної взаємодії як побудову повноцінної емоційно збагаченої та суспільно значущої, спільної творчої життєдіяльності педагога і вихованців, яка найбільш відповідає їхнім „соціогенним” потребам та інтересам у європейському освітньому просторі.
Організований таким чином освітній процес переживається учнями як спосіб життєдіяльності, спрямований на досягнення особистісно значущої мети, реалізацію особистих потреб та інтересів. Для цього необхідно створити ситуацію довірливого, доброзичливого „інтимно-особистісного” спілкування в суб’єкт-суб’єктній взаємодії. Таке спілкування найбільш сприяє перетворенню змісту, мети і завдань освіти на особистісні цінності її здобувача, внутрішні мотиви його поведінки і діяльності.
Концептуальними в діяльності Школи суб’єкт-суб’єктної взаємодії є положення:
1) визнання кожного суб’єкта міжособистісної взаємодії неповторною, унікальною особистістю, самобутньою соціальною цінністю із складним внутрішнім світом;
2) віра в потенційні можливості його інтелектуально-морального розвитку та самовдосконалення як інноватора, раціоналізатора, реалізатора внутрішніх задатків та інтересів;
3) опора у розв’язанні освітньо-виховних проблем на суб’єктний морально-духовний досвід не тільки педагога, а й вихованця;
4) ставлення до нього як до самосвідомого відповідального суб’єкта власного розвитку, самотворчості й самовдосконалення;
5) забезпечення йому свободи вибору в різних життєвих ситуаціях; 6) створення умов для суб’єкт-суб’єктної особистісної взаємодії та „інтимно-особистісного” довірливого спілкування всіх учасників міжособистісної взаємодії.
Таким чином, забезпечується співуправління та суб’єкт-суб’єктна взаємодія у єдиному творчому колективі педагогів, батьків та вихованців. Під співуправлінням розуміють спільну діяльність всіх членів творчого колективу, що здійснюється на основі співдружності, співробітництва, партнерства, співтворчості, співдіяльності, співучасті у суспільно значущій справі.
Таке педагогічне співробітництво є необхідною умовою переходу від управління до самоуправління (управління → співуправління → самоуправління). Водночас суб’єкт-суб’єктна міжособистісна взаємодія дозволяє нам організувати освітній процес на основі співробітництва, партнерства, вільного вибору, співтворчості, спів- і самоуправління
У ній успішно реалізується так звана „ідея трьох „С”. (Сам визначаю власну діяльність. Сам планую, організовую, здійснюю її. Сам підводжу підсумки і окреслюю плани на майбутнє). Беззаперечно, що емоційно переживши такі положення, учень повноцінно включається у суспільно значущу діяльність, сприймає її як важливу особисто для себе.
Школа суб’єкт-суб’єктної взаємодії координує роботу студій: «Про «Я» і про «Ми»» (для 1-4 класів); ««Я» серед «Ми»» (для 5-6 класів); «Створи себе сам» (для 7-8 класів); «Я – ХІД (хочу і дію)» (для 9 класу).
Кожна студія логічно доповнює попередню у процесі побудови суб’єкт суб’єктної взаємодії в сучасній школі.
Їх робота здійснюється за принципом: «Від самопізнання через самовиховання та самовдосконалення – до самореалізації та особистісного само становлення» («Я себе пізнаю, самовиховую, самовдосконалюю». «Я себе реалізую, шукаю своє місце в європейському суспільстві, серед інших особистостей, цікавих і цінних».)
По-перше, учні знайомляться з структурою особистості, щоб уявити собі можливості людського мислення, пам’яті, уяви, уваги, волі, характеру, здібностей; вчаться пізнавати самих себе, свою індивідуальність, психологічні особливості, ціннісні орієнтації, моральні якості з метою усвідомлення потенційних можливостей своєї особистості («Про Я і Ми» (для 1-4 класів)).
По-друге, кожен учні вчиться визначати своє місце в житті, плани на майбутнє, життєві цілі шляхом усвідомлення власних потреб, бажань та інтересів, співставлення їх із своїми потенційними можливостями, особистісними якостями (««Я» серед «Ми»» (для 5-6 класів)).
По-третє, на основі одержаних знань учні складають програму свого самовдосконалення і вчаться реалізувати її, використовуючи ряд науково обґрунтованих методик ( студія «Створи себе сам» (7-8 класи)).
По-четверте, у них формуються здібності та бажання усвідомлювати себе як незалежну особистість, приймати особистісні рішення, будувати відповідальні глибоко гуманні суб’єкт-суб’єктні стосунки з іншими людьми (студія «Я – ХІД» (9 клас)).У кожній студії зміст програми реалізується за модулями. Наприклад, діяльність студії « «Про «Я» і про «Ми»» передбачає:
а) формувати в учнів 1-4 класів прагнення до самопізнання, саморозуміння, самовизначення та самовдосконалення; ознайомити із сутністю власного „Я”, з поняттям особистості людини, її індивідуально-типологічними особливостями (модулі „Хто Я?!”, „Який (яка) Я?!”);
б) розвивати вміння розуміти переживання, стани та інтереси інших людей; усвідомлювати свій вплив та соціальну роль у спілкуванні з ними; вчити мистецтва спілкування на основі ввічливості й такту, формувати вміння вести цікаву дискусію, диспутувати (модуль „Я і Ми”);
Програма і тематичний план студії ««Я» серед «Ми»» (5-6 класи) включає модулі:
І. Себе зрозуміти – себе змінити – себе покращити (дозволяє вихованцям відповісти на запитання «Що означає знайти самого себе?», «Який я є?» («Я» – реальне) і «Яким я хотів би стати?» («Я» – ідеальне), тощо);
ІІ. Знайди себе серед інших ( сприяє утвердженню у свідомості кожного учасника суб’єкт-суб’єктної взаємодії цінності іншої людини, образу „хорошого іншого”, високих духовно-моральних цінностей та ідеалів; на розвиток моральних почуттів і переконань, бажання творити себе, жити і діяти за принципами високої моральності).
Організація роботи учасників суб’єкт-суб’єктної взаємодії над власним саморозвитком і самовдосконаленням здійснюється на заняттях студії „Створи себе сам”, програма й тематичний план якого складається з таких модулів:
І. Самовиховання особистості (розкриває значення, методи і прийоми процесу самовдосконалення; дозволяє визначити індивідуальну програму самовиховання особистості);
ІІ. Створи себе сам (сприяє визначенню шляхів розвитку індивідуально- психологічних особливостей особистості, вдосконалення її пізнавальних процесів, розвитку „позитивного” у емоційно-вольовій сфері);
ІІІ. Мистецтво бути Людиною (сприяє розв’язанню таких важливих проблем, як розвиток мистецтва спілкування, вмінь і навичок „інтимно- особистісного” діалогу, формування культури та етикету молодої людини; дає відповіді на запитання „Як стати товариською людиною?”, „Як завоювати друзів і мати вплив на людей?”, „Що означає створити самого себе?”, „Чи є межі самовдосконалення?” тощо).
Робота курсу „Створи себе сам” спрямовується на формування у вихованців досвіду самотворчості, саморозвитку і самовиховання, що є необхідною умовою для самореалізації особистості як одного із найважливіших механізмів особистісного самостановлення. Він здійснюється в процесі
„розкриття і опредметнення” особистісних якостей вихованця, „всього комплексу індивідуальних здібностей” [181, 172]
Результативними щодо особистісного самовизначення вихованців є заняття студії „Я – ХІД (хочу і дію)”, програма й тематичний план якого включає модулі:
І. Чого б мені хотілося досягнути в житті (сприяє визначенню життєвих планів, цілей, інтересів вихованців та можливостей їх задоволення; вчить будувати плани на майбутнє на основі гуманізму, позитивного ставлення до себе і до інших);
ІІ. Хочу бути освіченою людиною (розкриває роль освіти і виховання у життєвому самовизначенні людини, значення природи як основного простору для життя і діяльності особистості);
ІІІ. Хочу мати добре здоров’я (дозволяє вихованцям замислитися над своїм психічним та фізичним здоров’ям, впливом шкідливих звичок на здоров’я людини; сприяє вивченню шляхів здорового способу життя, розвитку фізичних можливостей особистості);
ІV. Шлях до щастя і успіху (сприяє самовизначенню особистості, формуванню в неї стійкої життєвої позиції тощо). При цьому учні вчаться долати життєві кризи і труднощі, усвідомлювали сутність людського щастя і успіху, шляхи їх досягнення.
Водночас, формується ціннісне ставлення учнів до себе та до інших шляхом взаєморозуміння, співробітництва, інтимно-особистісного спілкування. Завдяки цьому вони більше уваги приділяють самоаналізу, критично відносяться до своїх дій та вчинків, ставляться один до одного згідно загальнолюдських цінностей, визнають право кожного на свободу та незалежність.
У Школі суб’єкт-суб’єктної взаємодії успішно реалізуються теоретичні та практичні форми міжособистісної взаємодії.
З метою активізації пізнавальної та пошуково-дослідницької творчої діяльності здобувачів освіти теоретичні заняття ми проводимо у запропонованій нами нестандартній формі, яку ми назвали «суб’єкторіями», кожна з них включала тематично взаємопов’язаний цикл, що кладався з проблемних лекцій, „взаємолекцій”, „співлекцій”, та „самосемінарів”.
Проблемні лекції проводяться, як правило, самими педагогами, наставниками. При цьому не тільки системно й послідовно викладається навчальний матеріал, а й створюють проблемні ситуації; вносяться елементи творчого пошуку, евристичної бесіди, дискусії, „мозкового штурму”, „галереї ідей”, визначають проблемно-пошукові завдання, спільно усіма учасниками суб’єкт суб’єктної взаємодії опрацьовується література тощо. Такий підхід
дозволяє кожному члену суб’єкт-суб’єктної взаємодії включатися у процес лекційного викладу матеріалу, розуміти ключові поняття теми, позицію один одного, хід думок кожного у розв’язанні проблеми; активізує їхню пізнавальну діяльність.
Розвитку пізнавальної активності учнів сприяло проведення „співлекцій”, які попередньо готуються і педагогом, і вихованцями. Напередодні кожної „співлекції” учні знайомляться з темою, спільно з педагогом визначають ключові поняття, проблемні запитання, складають план заняття, обговорюють рекомендовану літературу. В процесі підготовки доцільно використовувати такі форми роботи, як „аукціони ідей”, або „конверти творчих пропозицій”. У такий спосіб учні висловлювали свої думки щодо необхідності обговорення тих чи інших проблемних запитань, процесу проведення „співлекції”, використання рекомендованої літератури тощо. Після чого учні готують за бажанням питання „співлекції”, опрацьовують першоджерела, навчальні посібники, шукають цікаву інформацію, проводять теоретичні дослідження.
У ході проведення „співлекції” кожен член суб’єкт-суб’єктної взаємодії може у будь-який момент включитися у виклад лекційного матеріалу, або доповнити один одного. Для цього йому достатньо підняти вгору картку, що символізує його підготовленість до даного питання. Підсумки „співлекції” підводяться усіма учасниками заняття в процесі спільного обговорення.
„Взаємолекції” готуються і проводяться самими учнями для своїх ровесників. Педагог при цьому виступає у ролі консультанта, який дає поради, рекомендації. Спільно з учнями обирається тема лекції. Вихованець, бажаючий підготувати і провести заняття, узгоджує з учителем проблемні запитання, рекомендовану літературу, план, короткий виклад навчального матеріалу, можливі підсумки лекції, включення в неї елементів бесіди, дискусії, створення проблемних ситуацій тощо.
В процесі підготовки до „спів-” та „взаємолекцій” учнів необхідно ознайомити з основними вимогами до проведення лекції, серед яких насамперед: доступність і науковість, переконливість доказів та аргументів, повнота, точність викладу, насиченість інформацією, емоційність.
„Самосемінари” проводяться після лекційного викладу відповідної теми, що значно активізує самостійну пізнавальну діяльність учнів. Особливість „самосемінарів” полягає в тому, що учні самі складають план, визначають перелік проблемних запитань, які хотіли б обговорити, індивідуальних та групових завдань, доручень. У структурі кожного „самосемінару” можна виділити такі частини:
1) постановка проблемних запитань і власні роздуми над ними (під рубрикою „Подумай сам!”);
2) дискурсивне обговорення поглядів однолітків щодо розв’язання поставлених завдань („Поміркуємо разом!”);
3) аналіз афоризмів, поглядів відомих людей, прислів’їв, приказок, уривків з творів художньої літератури („Із думок мудрих”);
4) вивчення наукової літератури, навчальних посібників, словників, довідників, результатів наукових досліджень, поглядів вчених на розв’язання проблемних завдань, самостійна робота з енциклопедичною, психологічною літературою („Перевір себе”);
5) формулювання висновків, узагальнень. В залежності від теми, „самосемінари” включають елементи дискусій, та проблемних „круглих столів”, відвертих розмов, годин спілкування, складання та захист творчих проектів, доповідей, експрес-повідомлень тощо.
Під час практичних занять у студіях активізуються та узагальнюються когнітивні компетентності учнів про себе та соціальну дійсність, приводяться у певну систему, формуються і закріплюються відповідні поведінкові компетентності, що мобілізуються для активної дії. Водночас суб’єкти міжособистісної взаємодії знайомляться з різноманітними методиками самопізнання, саморозвитку і самовиховання, соціально-психологічними та психогімнастичними вправами, методами і прийомами роботи над собою.
Під час практичних занять Школи суб’єкт-суб’єктної взаємодії ми визначили основні правила роботи в суб’єктній групі, враховуючи особливості спілкування в умовах суб’єкт суб’єктного підходу. Серед них можна виділити такі:
1. Щирість та довіра у спілкуванні;
2. Персоніфікація висловлювань;
3. Спілкування за принципом „тут і тепер”;
4. Визначення сильних сторін кожної особистості;
5. Неприпустимість безпосереднього оцінювання людини;
6. Повага до співрозмовника;
7. Визнання того, що не існує правильних або неправильних відповідей,
кожна думка має право на існування.
8. Активна участь усіх у спілкуванні згідно гаслу: „СЛУХАЙ! АНАЛІЗУЙ! ДИСКУТУЙ!”
На основі цього можна скласти пам’ятку, що дозволить організувати
високо гуманні стосунки між усіма учасниками суб’єкт-суб’єктної взаємодії .
Вона може мати такий вигляд:
Гуманізація стосунків між учасниками суб’єкт-суб’єктної взаємодії здійснюється у кількох напрямах: а) утвердження персоніфікованого характеру взаємовідносин, діалогу „на рівних”; б) олюднення усіх сфер спілкування на основі ціннісного ставлення до людини; в) розвиток афективного сприйняття особистістю іншої людини та самої себе; г) організація та стимулювання співробітництва і взаємодопомоги; д) створення сприятливого середовища для самоактуалізації та розвитку індивідуальності учня на основі свободи вибору та волевиявлення в різних видах творчої діяльності; е) розвиток рефлексії шляхом участі у соціально-психологічних тренінгах, аутотренінгах, вправах, комунікативних іграх тощо.
Головне завдання педагога при цьому – надання можливості кожному учаснику максимально використати власний досвід так, щоб мати змогу навчатися на досвіді іншого. Тому, крім суб’єкт-суб’єктного та діяльнісного підходів, доцільно використовувати „партисипаторний” підхід, згідно з яким ефективність суб’єкт суб’єктної взаємодії залежить від усвідомлення педагогом цінності уже сформованих компетентностей та можливостей учнів, їх здатності проаналізувати власний досвід і поділитися ним у комфортному середовищі.
Основна частина кожного практичного заняття передбачає активну діяльність учнів, спрямовану на розв’язання проблем їх особистісного само становлення та компетентніснтного росту. Тому за характером провідної діяльності суб’єктів організаційні форми міжособистісної взаємодії ми поділили на три групи:
1. Інтерактивні, що стимулюють суб’єктів до активної діяльності в процесі самопізнання і самореалізації (психологічні тренінги, аутотренінги, тренінги-символізації, тренінги-ототожнення, ігрові тренінги, соціально- психологічні, психогімнастичні вправи, ділові, рольові та особистісно-рольові ігри, квести, КВК, брейн-ринги, „мозкові штурми”, психодрами, соціодрами тощо). 2. Комунікативні, що дозволяють подолати бар’єри у спілкуванні, утверджують елементи інтимно-особистісного діалогу (проблемні лекції, „взаємолекції”, „співлекції”, „самосемінари”, відверті розмови, проблемні „круглі столи”, діалоги, „відкриті трибуни”, години спілкування, „сократівські бесіди”, промови „на захист добра і милосердя”, суди над шкідливими звичками, усні журнали, вечори запитань і відповідей, усні самопрезентації, творчі монологи, уроки моральності, розмови при свічках, конкурси-репортажі, експрес-інформації, дискусійні гойдалки, ін.).
У процесі їх реалізації всім учасникам суб’єкт-суб’єктної міжособистісної взаємодії вихованцям необхідно:
1) говорити лише по суті, пам’ятаючи, що головне – це аргументи, факти, логіка і доказовість;
2) не стверджувати і не заперечувати того, у чому самі не розібралися до кінця; 3) не допускати образливих реплік, поважати погляди опонентів;
4) проявляти стриманість у суперечках, чітко формулювати власні думки; 5) сперечатися чесно і щиро, не спотворюючи думок та слів співрозмовників;
6) доводячи або спростовуючи, говорити зрозуміло, просто, чітко і точно; 7) прагнути встановити істину, а не демонструвати своє красномовство;
8) проявляти скромність і самокритичність, вміння з гідністю визнавати недостатність своїх аргументів;
9) робити правильні висновки, пам’ятаючи, що найважливіше – визнати істину. Отже, в основі реалізації усіх комунікативних форм діяльності Школи суб’єкт-суб’єктної взаємодії – гасло: „ГОВОРИ ВІДВЕРТО! СЛУХАЙ ДОБРОЗИЧЛИВО! СПЕРЕЧАЙСЯ ТАКТОВНО!”
3. Творчі, які розвивають творчий потенціал на шляху особистісного становлення і самовдосконалення (створення і захист моделі власного „Я”, конкурси творчих проектів, складання творів-роздумів, письмові сповіді, самохарактеристики, ведення щоденників самоспостережень, творче їх оформлення і представлення, конкурси та виставки творчих робіт, „аукціони творчих ідей”, банки думок і пропозицій, творчі портрети, звіти творчих досягнень тощо).
Як бачимо в основі діяльності Школи суб’єкт-суб’єктної взаємодії цілісна практично діяльністна технологія, яка передбачає модифікацію цілей, форм та методів організації освітнього процесу в сучасному проєвропейському освітньому закладі. Підпорядкована їй діяльність забезпечує становлення кожного суб’єкта міжособистісної взаємодії, його самовираження і самореалізації як особистості, патріота, активного учасника інноваційних процесів в науці і суспільстві.
Commentaires